ПОСЫЛКА
Пришло извещение в казарму мне: посылка на почте для меня из дома.
Когда вернулся в обнимку с почтовым ящиком в казарму, командир роты,
капитан Писак, дослуживающий до дембеля, завел меня в канцелярию.
Следует отметить, что старый офицер разговаривал со всеми только на родном языке.
Его мало интеересовало,понимают ли его другие офицеры, солдатам приходилось понимать.
Мне не составляло никакого труда - моя бабушка украинка, и от нее я унаследовал
украинский акцет, ну и знания языка тоже.
- Ну, синку, розкривай посилку, перевіримо що тобі з будинку прислали!
- Навіщо, батьку?
- Та у солдатів якісь жалісливі родственикі - горiлку часто присилають.
Так... Це цiгарьки, та які смердючі! Як ти цю гидоту палиш? Роби як я - не пали!
Що тут ще? Так, одеколон. Будеш мені його щодня показувати.
- Навіщо?
- Та за тим, що повадилися солдати одеколон і ласьон пити.
Так... Оооо!!! Сало!!! Даси трохi мені?
- Звичайно, батьку!
- Ну відріж скільки не жаль!
- А навіщо різати? Ось цей шматок і забирайте!
- Ну спасибі, синок, ушанував старого! Забирай ящик і йди в роту.
Я развернулся, что бы отнести ящик по традиции товарищам, как старый капитан окликнул меня:
- Стій, солдатик!
- Так, товариш капітан!
- Чи ти по-українськи зі мною розмовляв?
- Так точно, батьку!
- А звідки ти нашу мову так добре знаєш? Ти ж з Казахстану!
- Так, товариш капітан, у нас же всякі людини живуть,
ми просто не обертаємо уваги на наш говір, так розуміємо один одного!
Вечером капитан Писак проводил чистку среди солдат, призваных из Запорожья:
-Ось цей казахський німець - справжній українець, тому що розмовляє по-українськи краще за вас, а ви хохоли, хоч і із Запорiжья!
Попросите його, що б вас навчив рідній мові!
>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>
К сожалению, уже так точно я не могу разговаривать по-украински,
и даже уже понимаю не все, много лет прошло с тех детских и
юношеских пор. Но акцент во мне прижился кажется навсегда,
до сих пор украинские водители узнают во мне "своего".